Стилістичний Аспект Розмовної Лексики Реферат

Стилістичний Аспект Розмовної Лексики Реферат.rar
Закачек 2717
Средняя скорость 7138 Kb/s

Стилістичний Аспект Розмовної Лексики Реферат

Розмовний стиль виконує основну функцію мови — функцію спілкування, його призначення — безпосередня передача інформації переважно в усній формі. Розмовна мова являє собою знижену різновид розмовної мови, для якої характерне використання лексики, що знаходиться за кордоном літературної норми. Розмовна лексика вживається в невимушеній мови, у неофіційній обстановці. Розмовна лексика чи не порушує загальноприйнятих норм літературної мови, хоча їй властива відома свобода у виборі засобів. Частиною її є розмовно-побутова лексика. У розмовному стилі розмовна лексика вживається у нейтральній функції, а коли вона потрапляє до художньої літератури, має потім зовсім інше значення (відбиток свого середовища, надає творові розмовне забарвлення). У поетичних творах для досягнення іронії чи довірливого ставлення. Мовні риси розмовного стилю визначають особливі умови його функціонування: неофіційність, невимушеність і експресивність мовного спілкування, відсутність попереднього відбору мовних засобів, автоматизм мовлення, буденність змісту і діалогічна форма.

Просторічна лексика експресивна, уживана в емоційних мовних ситуаціях, при дружніх і фамільярний відносинах. Використання просторічної лексики в розмові з незнайомими людьми є порушенням не тільки літературних, а й культурних норм. До просторічної лексики належать слова грубуваті, грубі або слова не прийняті до літературній мові. Це або перекручені (ахтобус, транвай), мова дітей або зрізко зниженням експресивним значенням (росіянізми в українській мові, напр., досвітання, панімайте). Компонентом просторічної лексики є вульгаризми – лайка, прізвиська. У художньому і зрідка публіцистичному стилях розмовна і просторічна лексика використовується як засіб гумору і сатири.

Вважають, що розмовна і просторічна лексика знаходяться в межах літературного словника, їх вживання регулюється нормою літературної мови. Лексика просторечная, в відрізняє від розмовної, знаходиться за межами суворо нормованої літературної мови. Ці слова по експресивно-емоційним забарвленням лайливо-вульгарні.

22. Стилістичні можливості діалектизмів (територіальних та соціальних) у функціональних стилях літературної мови.

Діалектизми (або провінціалізми) — це слова, що вжи¬ваються в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всьо¬го народу. Це — територіальні (обласні) діалектизми та соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні.

Діалектне мовлення, використання якого завжди обмежене певною територією, на якій проживає тільки частина народу, нації, теж можна вивчати сти¬лістично, зафіксувавши його на письмі, з урахуванням функціонування тих елементів, одиниць, з яких воно сформувалося. У діалектному мовленні ніколи системно не вивчаються терміни, бо во¬ни у ньому спорадичні, нечастотні, випадкові. Діалектне мовлення в своєму природному вияві — мовлення усне.

З погляду стилістики склад діалектизму неоднорідний. Це слова стилістично нейтральні і яскраво експресивні. Сфера фун¬кціонування діалектизмів — усне повсякденне мовлення людей певної території, де вони є засобом вільного невимушеного спіл¬кування.

Окрім усного мовлення, діалектизми різними функціонально- стилістичними можливостями використовуються в науковому, публіцистичному й художньому стилях.

У наукових текстах (працях з мовознавства й етнографії) вони виступають об’ єктом досліджень і виконують номінативну функцію.

У публіцистичному стилі діалектизми іноді можуть вживатися як експресивні синоніми до слів літературної мови для створення сатиричного ефекту; також з метою точного позначення предмета чи поняття, характерного для побуту представників певної етно¬графічної групи, регіону.

Активніше слугує діалектна лексика у творах художньої літера¬тури. Зразки майстерного використання її з метою зображення мі¬сцевого колориту спостерігаються у творах Панаса Мирного, Лесі Українки, І. Франка

Треба дуже обережно ставитися до використання діалектної лексики, дбати про те, щоб вона не за-смічувала мову і не утруднювала сприймання творів читачами.

Вихована людина повинна стежити за своїм мовленням і ко¬ристуватися загальновживаними унормованими словами україн¬ської мови.

23. Визначення поняття «суржик». Механізми його творення на соціальному та мовному рінях. Функціонування суржику у стилях сучасної української мови. Стилістичні функції цього явища в художньому тексті.

Су́ржик — елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. В основному це «побутове мовлення», в якому об’єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім’ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація. Часто причиною появи суржика називають двомовність. Коли людина відмінює слова однієї мови за правилами іншої, будує словосполучення та речення всупереч моделям рідної мови, вживає слова в нехарактерній для української мови граматичній формі, вона автоматично стає носієм суржику. Ось деякі з характерих для суржика особливостей:

– вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно)

– «українізовані» форми російських дієслів – уїхав (поїхав), уволився (звільнився)

– утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови – самий лучший (найкращий), саме тверде (найтвердіше);

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту.

Наприклад, у п’єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-«макаронічну» суміш української мови зі старослов’янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

24. Моносемічні та полісемічні слова (умови виникнення та розрізнення похідних значень: слова-антанти (дистрибутивний аналіз); контекст (контекстуальний аналіз); сполучуваність мовного знаку (коллокація та коллагація).

Однозначні (моносемічні) слова — це слова, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями, діями.

Багатозначність (полісемія) слова — це властивість слова вживатися у різних значеннях.

В мові самостійні частини характеризуються багатозначністю. Значення слова можна встановити в реченні через зв’язок його з іншими словами.

Земля — невелика планета Сонячної системи. Земля ще була мокра після дощу.Багато людей блукають по землі в пошуках щастя. До однозначних слів належить: 1 .Більшість наукових термінів: -мовознавчі — суфікс, префікс, -медичні -бронхіт, астма; -математичні — бісектриса, радіус,

Дистрибутивний аналіз — методика дослідження мови на основі оточення (розподілу) окремих одиниць у тексті; метод лінгвістичного дослідження, при якому класифікація мовних одиниць і вивчення їх властивостей виробляються виключно на основі розподілу (дистрибуції) цих одиниць в потоці мови, тобто на основі їх сполучуваності з іншими одиницями, які називаються оточенням, або контекстом, цих одиниць.Так, наприклад, почувши слово вудити, кожен легко згадає рибу. Перед англійським am завжди знаходиться англійське І, а перед німецьким bist — d.

З низки паралельних (дво- і багатосторонніх) зіставлень виникає контекстуальний аналіз, який розташовує навколо досліджуваного літературного явища подібні й відмінні мистецькі і позамистецькі явища, що порівнюються з ним, без огляду на те, чи існують між ними реальні відношення спорідненості і впливу.

25. Анафора -стилiстична фiгура, яка утворюється повтором слiв або словосполучень на початку сумiжних мовних одиниць.

Антитеза — стилiстична фiгура, яка утворюється зiставленням слiв або словосполучень, проти лежних за змiстом. Антитеза часто трапляється в прислiвях та приказ ках, афоризмах: Ситий голодному не вiрить, Праця чоловiка годує, а лiнь марнує.

Гiпербола — зворот, у якому ознаки описуваного предмета подано в

надмiрно перебiльшеному виглядi з метою привернути до них увагу читача.

В основi гiперболи лежить елемент певноï абсурдностi, рiзкого протиставлення здоровому глузду або суспiльному досвiдовi.

Евфемiзм — милозвучне слово або вираз, ужитi для замiни непристойних,

небажаних, за боронених. Має давнє мiфологiчне корiння, коли не дозволялося назива ти певний тотем, речi або явища тощо.

Епiтет — такий мовно-поетичний засiб, який шля хом художнього

переосмислення надає означуваним словам особливоï художньоï забарвленостi й наповненостi. Iншими словами епiтет це особливе художнє означення.

Метафора- один з основних тропiв поетичного мовлення. В метафорi певнi слова та словосполучення розкривають сутнiсть одних явищ та предметiв через iншi за схожiстю чи контрастнiстю.

рiзновид тропа, близького до метафори, у якому переноситься значення слiв з певних явищ та предметiв на iншi за сумiжнiстю. Та метонiмiя, на вiдмiну вiд метафори, може замiнити часткове на цiле або навпаки. Оксиморон- рiзновид тропа, що полягає у сполученнi рiзко контрастних, протилежних за значенням слiв, унаслiдок чого утворюється нова смислова якiсть, несподiваний експресивний ефект (крижаний вогонь, свiтла пiтьма, назад у майбутнє, ходячий труп, страшенно веселий).

Перифраз — замiна прямого найменування предмета непрямим його означенням, по даним у формi описового словесного звороту. Перифразом можуть бути як довiльнi, так i фразеологiчнi сполучення слiв: чорне золото вугiлля, птах миру голуб, тримати язик за зуба ми мовчати. Порiвняння троп, який пояснює один предмет через iнший, подiбний до нього (часто за допомогою єдналь них сполучникiв: як, мов, немов, на че, буцiм, нiби та iн.)

Синекдоха- рiзновид метонiмiï, заснований на кiлькiсному зiставленнi предметiв та явищ (уживання однини в значеннi множини i навпаки, визначеного числа замiсть невизначеного, видового поняття замiсть родового).

Троп (вiд грецького tropos спосiб вираження, зворот, образ) слово, уживане в переносному значеннi для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень.

Реферат на тему:

Стилістичне розшарування лексики

Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним.
Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня
співрозмовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні
для конкретної ситуації. Уже йшлося про те, що мова поділяється на
функціональні стилі, кожен із яких характеризується особливостями на
всіх рівнях мови — лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо.
Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на
рівні лексики.

Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів: 1)
лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично
маркована («позначена»). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну
(наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну. Розглянемо кожну з
цих груп докладніше.

До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за
яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи
часопису, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому
творі чи в особистому листі, у невимушеній бесіді чи радіопередачі тощо.
Міжстильову лексику становлять слова будь-якої частини мови, за винятком
вигуків, які завжди вирізняються стилістичним забарвленням. Нейтральні
зі стилістичного погляду слова можуть називати конкретні предмети <стіл,
автомобіль, поруччя, олівець, ваза), явища (дощ, блискавка, вітер),
абстрактні поняття (увага, краса, вимогливість, теплота, різкість,
демократія), ознаки предметів (червоний, теплий, твердий, надійний,
спокійний), дії (розробляти, продавати, експонувати, хотіти) тощо.

Нейтральні слова становлять основу словникового запасу української мови.
Вони переважають у тексті будь-якого стилю.

До книжної лексики входять слова, що вживаються переважно в писемних
різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності,
урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить
запозичені корені, як-от: абстракт, адепт, анормальний, еквівалент,
екзальтація, індиферентний, інкорпорація, інтенсифікувати, камарилья,
конфіденційний, контингент, контактування, нонсенс, паліатив, пасеїзм,
пертурбація, пілігрим, прерогатива, профанувати, рафінованість,
ремінісценція, ретроград, ригоризм, ритуал, третирувати, філістер,
філіппіка тощо. До книжної лексики належать деякі старослов’янізми:
благоговійний, благовісник, благоговіння, благоденство, благочестя,
предтеча, пред’являти, сокровенний. За функціональною ознакою книжна
лексика може бути поділена на наукову, офіційно-ділову,
газетно-публіцистичну.

У лексичній системі наукового стилю виділяють так звану загаль-нонаукову
лексику, уживану у будь-якій науковій галузі: дослідження, гіпотеза,
умова, апробація, інтерпретація, дефініція, функція, кількість,
класифікація, аналіз, синтез, аргумент, тотожність, систематизація,
диференціація тощо. Особливістю лексики наукового стилю є також
наявність термінів, тобто слів чи словосполучень, які вживаються для
точного позначення спеціальних понять.

Офіційно-ділова лексика переважає в ділових документах. Основними
групами такої лексики є назви ділових паперів — заява, інструкція,
доповідна, пояснювальна записка, накладна, протокол, витяг з протоколу,
клопотання і т. ін., номенклатурні назви (назви установ, службових осіб
тощо) — міністерство, генеральна дирекція, генеральний прокурор,
директор, інспектор, начальник відділу збуту, диспетчер служби руху,
завідувач лабораторії, секретар-референт, менеджер з персоналу тощо,
абревіатури для позначення номенклатурних назв — МЗС (Міністерство
закордонних справ), В А Т (відкрите акціонерне товариство), ЗА Т
(закрите акціонерне товариство), НДІ (науково-дослідний інститут), БМУ
(будівельно-монтажне управління), ДОК (деревообробний комбінат), АГЧ
(адміністративно-господарська частина), КБ (конструкторське бюро), ПММ
(пально-мастильні матеріали), ДСП (деревностружкова плита). Прикладами
офіційних слів і словосполучень є також реквізит, обсяг коштів,
довіритель, позивач, відповідальний наймач, ухвалити, уповноважувати,
визнати недійсним, рекомендувати, зобов’язати, передати повноваження,
оголосити подяку, оголосити догану, реєстраційний номер, подати у
відставку.

До найбільш поширених серед газетно-публіцистичної лексики належать такі
групи слів: 1) суспільно-політична лексика — демократія, гласність,
багатопартійність, свобода слова, толерантність

тощо; 2) слова, яким властива піднесеність, урочистість, патетичність —
звершення, вагомість, натхнення, безсмертя, велич і т. ін. Висока
лексика у тлумачних словниках дається із стилістичною позначкою
«висок.».

Розмовна лексика становить третій стилістичний шар словникового складу
української мови. Це слова, що мають знижене (порівняно з нейтральною
лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах
мови — невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо, як-от: акуратист,
балакун, балда, гармидер, глухомань, жердь, капость, коверзуха, набакир,
нетіпаха, норов, опер, осоружний, офіцерша, патли, персоналка, прочухан,
пузатий, путній, п ‘ятихвилинка, резон, репетувати, рівня, роботяга,
рюмати, спромога і под. Розмовні слова надають мові неофіційного
звучання, отже, вони є неприпустимими для офіційно-ділового та наукового
стилів, але можуть використовуватися в публіцистиці та в художній
літературі.

Багато розмовних слів не лише називають предмет, явище тощо, а й дають
йому експресивно-емоційну оцінку — позитивну чи негативну. До слів із
позитивною оцінкою належать, наприклад, матуся, сестричка, дітлахи,
ніженьки, будиночок, голосочок, рибчина, веселенький тощо. Негативна
оцінка пов’язана з передаванням іронічного, фамільярного, зневажливого
ставлення до предмета висловлювання, як-от: балаканина, волоцюга,
гаврик, йолоп, математичка, телепень, замазура, ледарюга, старезний,
ротатий, писака, теревенити, базікати, сіпатися, псюра, притьопатися,
пустирище, достобіса.

Незважаючи на стилістичну зниженість, розмовні слова належать до
літературної лексики. Поза її межами перебуває просторічна лексика, до
якої належать грубі, вульгарні слова (жерти, тріскати («їсти»), морда,
паскуда, злодюга, осточортіти, варнякати, червономордий, товстопузий,
свинюка, сволота тощо) і «неправильні», «перекручені» слова, які
порушують норми літературної мови (охтобус, радіво, тухвель, шохвер,
транвай, спінжак, завсіди, тудою, сюдою, просють, ходють). Основною
сферою функціонування просторіччя є усне мовлення малоосвічених осіб.

Про функціональні особливості слів нас інформують насамперед тлумачні
словники української мови. Характеристика додаткового стилістичного
значення дається за допомогою системи позначок: розм. (розмовне), прост.
(просторічне), книж:. (книжне). Ці три позначки іноді доповнюються
іншими. Наприклад, до позначки «книж.» можуть додаватися такі, що
конкретизують галузь вживання того чи іншого слова: мат. — математика,
лінгв. — лінгвістика, мед. — медицина, біол. — біологія, дипл. —
дипломатія, канц. — канцелярське тощо. Характеристика стилістично
маркованих слів дається також такими позначками, як: жарт. — жартівливе,
вульг. — вульгарне, ірон. — іронічне, зменш.-пестл. — зменшено-пестливе,
зневажл. — зневажливе, лайл. — лайливе, нар.-поет. — народно-поетичне,
уроч. — урочисте, фам. — фамільярне. Відсутність біля слова стилістичних
позначок означає можливість його вживання в будь-якій комунікативній
сфері чи ситуації.

Список використаної літератури

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.

Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. — К.:
Артек, 1999.

Волощак М. Неправильно — правильно: Довідник з українського
слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. — К., 2000.

Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. — К.: А.
С. К., 2000.

Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.: Видавничий
центр «Просвіта», 2000.

Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян.
— Донецьк: Сталкер, 1997.

Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного
слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.

Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. —
К.: Рад. шк., 1986.

Ділова українська мова: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д.
Бабич. — Чернівці: Рута, 1996.

Ділові папери та документи підприємницької діяльності / Упоряд. В. -Л.
Кулініченко. — К.: Український центр духовної культури, 1996.

Караванський С. Пошук українського слова, або Боротьба за національне
«я». —К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

14. Коваль А. П. Ділове спілкування. —К.: Либідь, 1992.


Статьи по теме