Реферат Культура Давньої Греції

Реферат Культура Давньої Греції.rar
Закачек 3119
Средняя скорость 5603 Kb/s

Реферат Культура Давньої Греції

Суспільства стародавніх Греції та Риму (з IX ст. до н. е. до V ст. н. е.) історики називають античним світом («античний» від лат. antiquus – «давній»)

На межі III-II тис. до н. е. острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопонес. Відкрили крито-мікенську цивілізацію археологічні розкопки Артура Еванса і Генріха Шлімана на межі XIX-XX ст.

На острові Крит існувало кілька самостійних міст (Кносс, Фест, Тіліс та ін.), в яких з II тис. року до н. е. з’являються перші палаци критської культури. Від східних палаців їх відрізняло складне внутрішнє планування у поєднанні з комфортом («критські лабіринти»), система спеціальної вентиляції, водопостачання, високохудожній стінний живопис. На Криті не будувалися храми, для культових обрядів використовували алтарі біля палаців або у «священних гаях».

У кінці XV ст. до н. е. критські палаці зруйнували варварські племена ахейців і з цього часу підвищується новий культурний центр – ахейське місто Мікени.

Вищого розвитку мікенська культура досягла в XVI-XIII ст. до н. е. Вона запозичила багато критських досягнень: лінійне письмо, техніку вазового розпису і настінного живопису, особливості релігійного культу. Разом з тим мікенська культура відрізнялася від критської. Палаци міст мали вигляд монументальних споруд, захищених міцними кам’яними стінами «циклопічної» кладки. Центральна зала палацу зі священним вогнем (мегарон) вважається прототипом грецьких храмів. Монументальність характерна і для мікенської скульптури. Це відомі Левові ворота в Мікенах, золоті усипальниці царів та ін. У XII ст. до н. е. мікенська цивілізація закінчила своє існування під ударами дорійців. Вона стала об’єднуючою ланкою між культурами стародавніх східних цивілізацій та культурою античного світу.

Після короткочасного періоду «темних віків» в Греції починається відродження культури. Із розрізнених племен виникає єдина грецька народність. Історичним підтвердженням цих процесів вважаються поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея» (тому цей період називають героїчним гомерівським). Це відомі оповідання про події, зв’язані з Троянською війною та поверненням Одіссея до Ітаки. Давньогрецький епос був тісно пов’язаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями, для яких характерно існування політеїзму. Поступово сформувався своєрідний міфологічний світогляд, у якому простежується перехід від поклоніння тваринам і рослинам до антропоморфізму (обожнення людини, уявлення богів в образі прекрасних і безсмертних людей).

До головних олімпійських богів належали:

  • Зевс – бог-громовержець,
  • його дружина Гера – богиня неба,
  • Посейдон – бог морів і річок,
  • Аїд – бог царства мертвих,
  • Деметра – покровителька землеробства,
  • Афіна – богиня війни і мудрості,
  • Аполлон – бог світла і мистецтва,
  • Діоніс – бог виноробства,
  • Артеміда – богиня полювання,
  • Гефест – бог ремесла.

Значне місце у грецькій міфології займали легенди про героїв – дітей богів і смертних. Міфологія стала найважливішим елементом грецької культури, на основі якої пізніше розвивались література, філософія, наука.

Початок формування особливостей культури нового античного типу в Греції припадає на VIII ст. до н. е. Визначальними рисами архаїчного періоду стали зародження ранньокласових державних форм, перегляд усієї традиційної системи цінностей. У цей час з’являється специфічна форма державності – поліс (місто-держава), який стає політичним, військовим і релігійним центром. Найбільш великими полісами були: Афіни, Спарта, Корінф, Фіви. Архаїка принесла багато своєрідних культурних досягнень. Перші грецькі писемні пам’ятки датуються VIII ст. до н. е. Новий алфавіт налічував 24 знаки і був доступним народу. Це привело до розвитку різних жанрів літератури. Запис епосу Гомера припадає на цей час. Відомі епічні сказання Гесіода «Теогонія» («Родовід богів») та «Роботи і дні». У VII-VI ст. до н. е. виникла грецька лірика. Найвідоміші поети – Алкей, Анакреон, Сапфо. Творцем байки був Езоп. У цей час виникає специфічна антична філософія.

Естетичним ідеалом і вищим художнім принципом Еллади стає людина з її реальними можливостями і притаманною їй красою. У VII-VI ст. до н. е. після довгої перерви розвивається храмова грецька архітектура. Виробився єдиний тип храму – прямокутна будова з одинарною чи подвійною колонадою.

Виникають три основні архітектурні ордери:

Найбільш відомими храмами цього періоду були храм Аполлона в Коринфі, Афіни на о. Егіна. Рання грецька скульптура має виразні риси східного скульптурного канону. Її типові зразки – скульптурні зображення юнацької та дівочої фігур. Масовим видом грецького мистецтва стає вазовий розпис.

Важливе значення у культурному розвитку Греції мали спортивні ігри, які присвячувалися богам. Найбільш відомі – Олімпійські ігри, присвячені Зевсу, які проходили у Олімпії з 776 р. до н. е. один раз у чотири роки. У VIII-VI ст. до н. е. виникає грецький театр. Значну роль у ньому відігравав хор, який заміняв дійових осіб. Із хору поступово стали відокремлюватися актори. Архаїчна культура заклала основи для розквіту класичної культури стародавньої Греції.

Після перемоги греків у греко-перських війнах у V ст. до н. е. відбувається подальша консолідація та розвиток грецького полісу. Рабство набуває завершеної класичної форми і стає засобом економіки. Серед рабів переважали іноземці, яких називали «варварами». Місто Афіни перетворюється на культурний і духовний центр Еллади, а також центр рабовласництва. У період правління Перикла настає «золотий вік» афінської демократії, який відзначається найбільшими культурними досягненнями.

Було відбудовано афінський Акрополь, зруйнований персами. До складу Акрополя увійшли: храм Парфенон, храм Ерехтейон, велика бронзова статуя Афіни та інші споруди. Широко відомі споруди і ранньокласичного етапу – скарбниця у Дельфах, храм Афіни на о. Егіна, храм Зевса в Олімпії. Грецькі скульптори зображали красу людського тіла, її досконалість. Разом з великим Фідієм творили Поліклет, Мірон. Але пам’яток скульптури майже не залишилося (тільки римські копії). Серед творців живопису – Аполлодор, Полігнот, Тімат, які відкрили техніку світлотіні.

У V ст. до н. е. розвивалися математика, астрономія, медицина, історія. Так, «батько історії» Геродот у своєї праці «Історія» вперше створив систематизований виклад історичних подій. Засновником документалізованої історії був Фукідід.

Великий внесок у медицину зробив Гіппократ, який вважав, що треба лікувати не хворобу, а хворого. Класичний період був часом народження грецької трагедії. Відома творчість афінських драматургів – Есхіла, Софокла, Еврипіда. Засновником трагедійної драми був Есхіл. Пізніше в Афінах із трагедії з’являється комедія. Найбільш відомі твори Аристофана. У класичну епоху освіта ще не була юридично обов’язковою, але усі афіняни були писемні. Традиційні для грецької освіти предмети – читання, письмо, лічба, музика, гімнастика, риторика.

Період від початку походу Олександра Македонського в Персію у 334 р. до н. е. і до завоювання Римом Єгипту одержав назву елліністичного. Для нього характерно розширення взаємозв’язків грецької та східних культур. Релігійні вірування античної Греції поєдналися з східними традиціями і з’явилися нові форми релігії. Новий культ Серапіса поєднав єгипетського Осіріса з грецькими богами Зевсом та Асклепієм.

На відміну від релігії, у філософії цілком панувала грецька традиція. Виникають нові філософські школи, які основну увагу звертають на проблеми етики, місця людини у світі. Серед них особливого значення набувають вчення стоїків та філософія Епікура. Будівництво нових міст, розвиток мореплавства, військової техніки зумовили розвиток наукових знань. Архімед і Евклід зробили відкриття у сфері математики; Аристарх Самосський доводив, що Земля обертається навколо своєї осі.

Науковими і культурними центрами стали Олександрія, Сіракузи, Антіохія. В Олександрії було створено велику бібліотеку (близько 700 тис. папірусних світків), при якій існував Мусейон (храм муз) – своєрідний науковий центр. У літературі особливого значення набула комедія, головним чином побутова. Відомі поети того часу – Каллімах, Феокріт. З’являється новий вид поезії – ідилія. Розвивається місцева архітектура, особливо громадські споруди: базиліки, гімнасії, стадіони, терми, бібліотеки. У галузі скульптури вирізнилися три школи: родоська, пергамська та олександрійська.

Багатоманітна культура еллінізму стала заключним етапом у розвитку культури Давньої Греції. Вона мала значний вплив на культуру Римської імперії.

Література

  1. Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
  2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.
  3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.
  4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л. Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.
  5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.
  6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.
  7. Качановский В. В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.
  8. Качкал В. А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.
  9. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480.

Давня грецька міфологія і література.

Архітектура і скульптура.

Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського
півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої
Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної
Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовласницьких
держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. У XII—VII
ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного
ладу і з’явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII—VI ст. до н.
е. склало основу економічного і політичного життя суспільства.
Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось у
рабовласницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них
виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за панування в Стародавній
Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною
олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431—404 рр. до н. е.
Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу
Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу
Римської імперії.

Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до
н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку:

Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.);

Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);

Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);

Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).

Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культури, потрібно
враховувати соціальні зрушення тієї історичної епохи. У Стародавній
Греції, на відміну від країн Стародавнього Сходу, склався не
монархічний, а республіканський тип рабовласницької держави.
Містами-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була
своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у греків особливе
світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політичне активна
людина. Саме така людина була головним об’єктом і змістом культури. Ця
антропоцентрична концепція культури знайшла своє вираження у знаменитому
висловлюванні афінського філософа Протагора: «Людина — мірило всіх
речей».

1. Давня грецька міфологія і література

Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що
підготувало появу перших літературних творів, видатних пам’яток
світового епосу — «Іліади» й «Одіссеї» (IX—VIII ст. до н.е.), в яких
великий Гомер розповідає про події Троянської війни.

В архаїчний період у результаті розпаду родової общини відбувається
формування античного полісу — міста-держави: Афіни, Спарта, Корінф,
Аргос, Фіви. В літературі того часу поширені міфи про богів, героїв,
наприклад про подвиги Геракла, а також розвивається лірична поезія
Архіло-ха, Солона, Алкея, Сафо. Важливим фактором культурного розвитку
Греції вважаються ігри, які відбувалися на честь деяких богів.
Найбільшими були Олімпійські ігри — спортивні змагання на честь
верховного бога Зевса, що відбувалися, починаючи з 776 р. до н. е. один
раз у чотири роки; Тіфійські — спортивні і музичні на честь Аполлона
(бога поезії), Істмійські на честь Посейдона (бога морів).

Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який
характеризується розвитком філософської думки (Демокріт, Сократ). У
літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія.
Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та
Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан
(бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов’язаний з
зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії «пізнього
еллінізму» з’являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до
н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша
половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор
побутового жанру Геродонт (III ст. до н. е.).

Формуванню елліністичної культури сприяло значною мірою поширення
грецької системи освіти. На першому етапі учні вчились читати, писати,
рахувати, займалися гімнастикою і музикою. Наступний етап був пов’язаний
з вивченням іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. Вищим
ступенем освіти вважалося вивчення філософії і риторики.

За Гераклітом, у грецькій культурі людина розглядалася як смертний бог,
а бог — як безсмертна людина. Цей концептуальний підхід пронизує не
тільки мистецтво, але й філософію, науку, міфологію, весь світогляд. Вже
ранні філософські системи Анаксимандра, Парменіда, Піфагора, Демокріта,
Геракліта пройняті ідеями знаходження у світобудові цілісності,
гармонії, «логосу», діалектики. Знаменитий вислів Геракліта про те, що
не можна двічі увійти в одну і ту ж річку, став пізніше вихідною
координатою розробки діалектики як принципу філософського мислення. У
стародавній грецькій філософії беруть початок матеріалістичне
атомістичне вчення (Демокріт) та ідеалізм (Сократ і Платон). У
Стародавній Греції вперше виникла нова галузь знань — історія; «батько
історії» Геродот започаткував літописно-описову форму вивчення
суспільства. Арістотель у праці «Політика» створив першу теорію держави.
Грецький учений Евклід заклав основи геометрії, Архімед — механіки.

У II ст. до н. е., як уже зазначалося, Греція потрапила під владу Риму.
Але, як писав поет Горацій, «полонена Греція перемогла некультурного
переможця». Гордовитий Рим, перед яким тремтіли завойовані народи,
змушений був схилити голову перед величчю культури крихітної Еллади.
Пізніше він, ставши велетенською імперією, створить свою небуденну
культуру, але лише тоді, коли набереться досвіду у завойованого сусіда.
Спочатку Рим запозичив весь пантеон грецьких богів, змінивши їхні імена
на латинський лад; скульптори та художники намагались копіювати грецькі
зразки; поети і драматурги переспівували сюжети неповторної грецької
поезії і драми. Вплив грецької культури був настільки сильним, що на
початку, після завоювання Еллади, римська наука стала двомовною. У
римських освічених родинах прийнято було розмовляти поряд із латинською
ще й грецькою. Вчений Апулей писав латинською, а Марк Аврелій —
грецькою. Лише з часом римські філологи розробили лексичну і синтаксичну
систему латини настільки, що нею можна було передавати всі тонкощі
грецької мови.

2. Архітектура і скульптура

З гомерівського періоду до нас дійшло мало пам’яток, через те, що
основними будівельними матеріалами слугували дерево і невипалена цегла.
Монументальна скульптура також була дерев’яною. Найбільш яскравими
пам’ятками цього періоду є вази, розписані геометричним орнаментом, а
також теракотові і бронзові статуетки.

У цей період розвивається реалістична скульптура. Скульптурні зображення
виконувалися в основному з мармуру і бронзи. Видатними скульпторами
були: Фідій («Зевс» — для храму в «Олімпії), Мирон («Дискобол») ,
Поліклет (статуя Гери, виконана із золота і слонової кості),
Прак-ситель, Лісіпп.

Основними пам’ятками живопису цього періоду є розписи на вазах. Кераміка
вазопису характеризувалася різноманітністю стилів — геометричним,
«килимовим», чорно- і червонофігурним способом. Цей період також
ознаменувався визначними архітектурними спорудами. Основною громадською
спорудою залишається храм ( храм Зевса в Олімпії, храми в місті
Посейдонія). Особливе місце в античній архітектурі посідає комплекс
споруд Афінського Акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін —
Парфенон).

До знаменитих споруд елліністичного періоду належать Фароський маяк в
Александрії та Башта вітрів в Афінах.

У скульптурі цього періоду проступає інтерес до людини, її емоцій.
Характерними рисами скульптури періоду еллінізму є динамічність,
виразність. До найбільш визначних відносяться «Афродіта з острова Мілос»
(Венера Мілоська), «Ніка Самофракійська», скульптурна група «Лаокоон»,
«Фор-незький бик», портрет Демосфена і одне з чудес світу, яке не дійшло
до нас, Колос Родоський (висотою 35 м). Значну кількість пам’яток
давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України
(колишніх античних держав Північного Причорномор’я).

Значного розвитку в Стародавній Греції набула медицина. В поемах Гомера
«Іліада» й «Одіссея» (VIII—VII ст. до н.е.) описані приклади надання
медичної допомоги пораненим під час Троянської війни. Крім лікарів у
війську, в V—IV ст. до н.е. з’явилися лікарі в містах. Купців,
ремісників і вільних землеробів обслуговували мандрівні лікарі, які йшли
від міста до міста, від общини до общини. В Греції також були школи, які
готували лікарів. Найбільш відомі з них це школи в Кнідосі і Косі. Зі
школи на острові Кос вийшов знаменитий лікар Гіппократ. Існували лікарні
при храмах, приватні лікарні при житлах лікарів або знатних людей. Мало
місце безплатне лікування бідних людей, проводилися заходи, які
запобігали поширенню епідемій. Професійною емблемою лікарів стало
зображення змії. Цей символ дійшов до наших днів і далі використовується
в медичній символіці.

З лікувальних процедур велика увага приділялася водолікуванню і масажам.
Також практикувалися і хірургічні втручання. Під час розкопок знайдені
залишки медичного інструментарію: ножі, голки, пінцети, зубні щипці,
долота, шпателі, зонди тощо.

Для давньогрецької культури характерна велика увага до фізичних вправ,
загартування і особистої гігієни.

Найвидатнішим лікарем Стародавньої Греції був Гіппократ (460— 377 рр. до
н.е.). З часів Гіппократа до нас дійшла книга під назвою «Гіппократів
збірник», який об’єднує близько 70 творів. Самому Гіппократу належать
твори «Прогностика», «Епідемії», «Про рани голови», «Про переломи» та
ін. Частина творів написана його учнями і послідовниками.

У вченні Гіппократа велика увага приділялась організму хворого,
навколишньому середовищу, умовам побуту, захворюванням внутрішніх
органів, загальній терапії, акушерству, хірургії. Гіппократ описав
симптоми деяких захворювань, стадії перебігу хвороби. Значне місце в
терапії лікар відводив дієті.

У знаменитій «Клятві Гіппократа» визначалися принципи взаємовідносин
лікаря і хворого, а також лікарів між собою. Клятва не є оригінальним
твором самого Гіппократа, скоріше це збірник професійних зобов’язань,
які зустрічалися раніш, проте значення його велике і як кодекс
лікарської етики він, певною мірою, використовується і нині.

Список використаної літератури:

Зарубіжна та українська література. Підручник. – К., 2001.

Культура Давньої Греції

Реферат: Культура Давньої Греції

МИСТЕЦТВО ВАЗОПИСИ. 4

МИСТЕЦТВО «ТЕМНИХ ВЕКОВ»(XI-IX ст.) 6

КУЛЬТУРА АРХАИЧЕСКОГО ПЕРІОДУ (VIII — VI ст.) 8

ЗОДЧЕСТВО І СКУЛЬПТУРА. 12

ВАЗОВАЯ ЖИВОПИС. 13

ГРЕЧЕСКОЕ МИСТЕЦТВО У V СТОЛІТТІ. 14

ОБОСОБЛЕНИЕ НАУК. 14

ГРЕЧЕСКАЯ ЛІТЕРАТУРА V СТОЛІТТЯ. 16

ТЕАТР ДРЕВНЬОГО ГРЕЦІЇ. 17

ИЗОБРАЗИТЕЛЬНОЕ МИСТЕЦТВО І АРХІТЕКТУРА. 20

Мистецтво Ранньою класики. 20

Мистецтво Високої класики. 22

ГРЕЦІЯ У IV У. ДО Н.Э. 25

Ораторское мистецтво Греції IV століття. 25

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 33

Мистецтво Стародавню Грецію знаменує одне із найвищих злетів в культурний розвиток людства. У своїй творчості греки використовували досвід більш древніх художніх культур, й у першу чергу егейського мистецтва. Історії власне давньогрецького мистецтва розпочинається після падіння Микен і дорийского переселення і охоплює 11-1 ст. до зв. е. У цьому вся историко-художественном процесі зазвичай виділяють 4 етапу, які відповідають основним періодам у суспільному розвиткові Стародавню Грецію: 11-8 ст. до зв. е. – гомерівський період; 7-6 ст. до зв. е. — архаїка; 5 в – перші 3 чверті 4 в до зв. е. – класика; 4 чверть 4 в – 1 в до зв. е. – еллінізм. Область поширення давньогрецького мистецтва виходила далеко межі сучасної Греції, охоплюючи Фракію на Балканах, значну частину Малої Азії, багато о-ва і прибережні луниты на Середземному і Чорному морях, де було грецькі колонії. Після походів Олександра Македонського грецька художня культура поширилася з усього Близькому Сходу.

Давньогрецьке мистецтво найповніше розкрила свої можливості у період класики, коли переживала світанок рабовласницька демократія, поліси (міста- держави) досягли найвищого підйому, а вільні ремісники і землевласники почувалися повноправними громадянами суспільства. Результатом цього було і особливо, демократичніший характер ідеології проти ідеологією рабовласницьких товариств Стародавнього Сходу, і імператорського Риму. За підсумками всіх таких передумов зріс художня культура Давньої Греції. Її провідною галуззю були пластичні мистецтва, котрі за самої своїй — природі відповідали проникнутому життєствердним пафосом, цельному світосприйманню античних греків. Греки вперше усвідомили красу природного буття останнього, зокрема красу нормально розвиненого людського тіла. Ідеальне уявлення про людину й у світі, втілене в давньогрецьких художніх образах, не протистоїть реальному житті. Образ людини у мистецтві Стародавню Грецію — це кришталево ясна, очищена від випадків концентрація прекрасних духовних і фізичних якостей реальну людину.

Прогрес пластичних мистецтв у античної Греції величезний. Вперше за історію світової художньої культури склалася розвинена система реалістичних принципів; поруч із культовими розвинулися численні світські форми мистецтва; зросла його общественно-воспитательная роль. Архітектура було вироблено ордерні принципи і закладено основи містобудування; в скульптурі усвідомлено промовистість людського тіла з урахуванням чудового знання його анатомічної структури; у живопису були перші станкові картини, зародилися принципи світлотіні і; розвинулася досконала за своїми декоративним якостям вазописи. Давньогрецькі художники блискуче дозволили проблему синтезу пластичних мистецтв, про що свідчать скульптурні фризи і фронтони храмів, зразки монументального живопису, статуї, створені в розрахунку на архітектурне оточення.

Кожна наступна доба тій чи іншій мері використовувала досвід давньогрецького мистецтва. Особливо значної опинялася його роль ті періоди, коли мистецтво керувалося гуманістичними ідеалами, і антична традиція висував у противагу спиритуализму і містиці готиці та музичне бароко. Деякі боку громадського буття й якості громадського людини не були відбиті мистецтвом у такому класичної формі, яка була знайдена древніми греками.

Високими досягненнями відрізнялося зодчество. Архітектурні пам’ятники яскраво відбивають наявність майнового нерівності й постраждалими свідчать появу раннеклассовых монархій. Вже монументальні критські палаци XIX-XVI ст. вражають масштабами. Проте характерно, що «загальний план критських палаців був, як лише монументальним повторенням плану садиби заможного хлібороба.

Інший рівень архітектурної думки виявляють пізніші палаци материкових царів. У основі лежить центральне ядро — мегарон, також який повторює традиційний план пересічного житла. Він складалася з передній (продомоса, головної зали (домоса) з парадним осередком і задньою кімнати. Багато акрополі захистити потужними кам’яними стінами киклопической кладки завтовшки середньому 5-8 м. Так само вражає майстерність архітекторів, створювали монументальні ульевидные царські гробниці, фолосы.

Майстерність ахейских зодчих доповнювалося досягненнями інших напрямів мистецтва. Назвемо високохудожній поліхромний і рельєфний декор зовнішніх й захищає внутрішніх стін великих будинків. Широко застосовувалися колони і напівколони, різьблення по каменю і мармуру, розписи стін найскладнішими композиціями.

Протягом XX-XIIвв. швидко розвивалося мистецтво вазовой розписи. Вже на початку II тис. е. традиційний геометричний орнамент критян доповнився мотивом спіралі, блискуче розробленим кикладскими майстрами ще попередньому столітті. Надалі, в XIX-XV ст., у всіх галузях країни вазописцы звернулися й до натуралістичним мотивів, відтворюючи рослини, тварин і звинувачують морську фауну. Повинно відзначити, що деякі районах склалися яскраві локальні художні традиції, чітко що характеризують вазописи кожного центру.

Широта художніх запитів суспільства проявилося під час пильну увагу мистецтва до людини та її діяльності. Блискучим прикладом є наші барвисті розписи вдома гора жан Акротии, виконані кількома майстрами. Особливо передача ідеї руху, що принципово відрізняє культуру Еллади в XXX-XII ст. від традицій одночасних їй інших древніх культур. Висока професійна майстерність дозволяло художникам за умов ломки громадського світогляду швидко від древніх канонів умовності і орнаментальності. І якщо мистецтві III тис. поки відомі деякі пам’ятники, розмовляючі про тязі художників до природності, то XX-XII ст. твори багатьох митців відрізняються умінням гармонійно поєднувати почуття живої природи з вимогами декоративного стилю. Особливо важливо уваги мистецтва внутрішнім світом чоловіки й прагнення зобразити індивідуальні риси зображуваних персонажів. У цьому художники не забували про передачу фізичного образу людини, відтворюючи оголені фігур у живопису, скульптурі, торевтике і глиптике. Примітно, що у рядових пам’ятниках мистецтва можна побачити повага до людини.

Література ранніх греків, як інших народів, сходила до традицій древнього фольклорного творчості, що включав казки, байки, міфи й пісні. Зі зміною громадських умов почалося швидке розвиток народної поэзии-эпоса, який прославляв діяння предків і повадки героїв кожного племені. На середину II тис. епічна традиція греків ускладнилася, у суспільстві з’явилися професійні поэты-сказатели, аэды. У тому творчості вже у XVII-XII ст. помітне місце зайняли сказання про сучасних їм найважливіших історичних подіях. Цей напрям своєї свідчило інтерес еллінів зі своєю історії, які і пізніше у усній формі зберегти свою багату легендарну традицію протягом тисячі років доти, як вона записана в IX-VIII ст.


Статьи по теме